Добрий день, шановна редакція! Просимо Вас від імені випускників Грушковецької школи - інтернату 1968 року випуску, надати інформацію про зустріч випускників 23 червня 2018 року. тел. для зв"язку 0969825915

Доброго вечора шановна редакція,пишу вам від імені батьківського комітету групи #7 ДНЗ #25.Прсимо вашої допомоги,так як до кого ми не звертаємось ,усе марно.Проблема у тому що,температура у дитячій спальні +9-10 градусів не вище,ще й до того всього у кімнаті сирість,і зауважу,що це ,ще немає великих морозів.Збирали кошти на ремонт опалення-ні коштів ні ремонту,,але ми ж не сліпі,тимпаче це триває уже другий рік,така ж ситуація з майданчиком (облаштування немає,батьківських коштів які батьки здавали,щоб покращити умови своїх дітей,тако ж немає)Просимо вас про допомогу!Можливо із газети на нас звернуть хоть трішки увагу.Дякуємо.

11.07.2016 року бізнисменом з м. Бар Вінницької області О.Шиликом було нанесено тілесні ушкодження моєму син-АТОшнику Олександру і операція по встановленю імплантанта на пошкоджений від побитя позвонишник обійшлася моїй сімї біля 60 тис гривень. Пройшло біля 5-ти місяців, а слідчий Барської поліції Дацьков ще неспромігся порушити кримінальну справу всячески затягує розгляд. Не допомагають скарги в районну прокуратуру. керівнику поліції м. Бар і Начальнику поліції області. Прошу Вашої допомрги.

Серед подій, що відбулись в нашій країні минулого тижня, чи не найбільшу увагу, і в першу чергу серед журналістської громадськості, привернуло до себе блокування і підпал будинку телеканалу «Інтер» в Києві. Реакція на цю подію була різна: як завжди, хтось засуджував, хтось – виправдовував. Оскільки сам я «Інтер» не дивлюсь, тому не берусь давати оцінку його інформаційній діяльності, а відтак – і діям тих, хто блокував його будинок, і, як про це говорилось у програмі ТСН. Тиждень на каналі «1+1» 11 вересня, обіцяють повернутись і відновити блокування, якщо керівництво «Інтера» не змінить свою інформаційну політику.
Але хочу звернути увагу на те, що кинулось в очі самому. А саме: на заяву з приводу цих подій журналістського колективу редакції популярного вінницького видання «33 канал», оприлюдненому на першій сторінці 37-го номеру газети за 7 вересня, в якому його автори, посилаються на своїх читачів, котрі «цими днями телефонують до редакції», говорять про те, що сталось як про «чергову спробу «наїзду» на свободу слова в Україні». І, як мені здається, може й помилково, цю думку поділяє багато колег-журналістів, як в нашій країні, так і за кордоном.
Я абсолютно погоджуюсь зі словами заяви: «Претензії до будь-якого ЗМІ потрібно вирішувати цивілізовано, по-закону …», через відповідні державні структури і суд, як і з вимогою «негайно привести ситуацію навколо телеканалу «Інтер» в законне русло, як і належить у цивілізованій державі». Але я після слів «по-закону», я не випадково поставив три крапки. Адже в тексті заяви після цього слідують слова «і по-європейськи».
«Найбільша небезпека для незалежних медіа, - говориться далі в заяві, - коли під приводом «російського впливу» влада намагається уникнути справедливої критики і публічного контролю». Що ж, можливо, така небезпека існує. Але існує інша небезпека. Я далекий від того, щоб стверджувати, що нинішнє державне керівництво не заслуговує справедливої критики, але нерідко під її виглядом доводилось помічати відверту антиукраїнську пропаганду, що ґрунтується на не менш відвертій брехні і безсоромному перекручуванні фактів. І тому більшу небезпеку для медіа, як і для усього суспільства, бачу саме у вседозволеності, прихованій саме під маскою демократичних, або як зараз модно говорити «європейських» цінностей, до яких відносять і свободу слова.
Свобода взагалі, як і свобода слова зокрема – великий дар Бог, який потрібно цінувати і яким не можна нехтувати. Але, як і все інше, що дане Богом, не можна абсолютизувати. Адже свобода слова є цінністю не сама по собі, а настільки, наскільки вона служить спільному добру. Як і, тим більше, не можна возводити в абсолют, те, що зараз модно називати «європейськими цінностями», тим більше, що деякі з них виявляються фальшивими. Інколи, за певних обставин, варто заради спільного добре поступитися часткою цієї свободи і втриматись від висловлювань або публікацій, які можуть нанести шкоду, навіть якщо вони правдиві, від намагань за будь-яку ціну добитись виконання своїх вимог, навіть якщо вони видаються справедливими.
І вже тим більше, свободою не можна зловживати. Свобода завжди передбачає відповідальність. Без відповідальності свобода стає свавіллям. До-речі, чи не тому влада заслуговує справедливої критики, що хтось на різних її щаблях саме так сприймає свободу, як можливість робити що заманеться? Чи не тому намагається цієї справедливої критики уникнути?
Католицька Церква у своєму вченні виступає проти штучного обмеження свободи людини, наголошуючи на неприпустимості становища, коли «умови економічного, політичного, суспільного та культурного порядку, необхідні для правильного користування свободою, дуже часто не визнаються і порушуються» (Катехізм Католицької Церкви, 1740). Але, в той же час Церква наголошує, що «свобода не дає права все говорити і все робити» (там же). Адже не дарма в законодавстві як України, так і багатьох демократичних країн, передбачена кримінальна відповідальність за пропаганду війни, публічні, тобто за допомогою засобів масової інформації, заклики до порущення недоторканості кордонів і територіальної цілісності країни, пропаганда культу насильства і жорстокості, расової, національної чи релігійної нетерпимості та дискримінації тощо. І чи не бездіяльність влади, яка не вплинула керівництво телеканалу «Інтер» цивілізовано і по-закону, призвела до того, що хтось інший намагався вплинути на нього іншим шляхом і примусити змінити спрямованість його передач, які, на думку тих, хто до цих заходів вдався, загрожують небезпеці нашої країни?
Користуючись нагодою хочу побажати колективу газети нових успіхів у вашій потрібній людям праці і щедрих Божих благодатей.
Ігор Богомолов

Серед подій, що відбулись в нашій країні минулого тижня, чи не найбільшу увагу, і в першу чергу серед журналістської громадськості, привернуло до себе блокування і підпал будинку телеканалу «Інтер» в Києві. Реакція на цю подію була різна: як завжди, хтось засуджував, хтось – виправдовував. Оскільки сам я «Інтер» не дивлюсь, тому не берусь давати оцінку його інформаційній діяльності, а відтак – і діям тих, хто блокував його будинок, і, як про це говорилось у програмі ТСН. Тиждень на каналі «1+1» 11 вересня, обіцяють повернутись і відновити блокування, якщо керівництво «Інтера» не змінить свою інформаційну політику.
Але хочу звернути увагу на те, що кинулось в очі самому. А саме: на заяву з приводу цих подій журналістського колективу редакції популярного вінницького видання «33 канал», оприлюдненому на першій сторінці 37-го номеру газети за 7 вересня, в якому його автори, посилаються на своїх читачів, котрі «цими днями телефонують до редакції», говорять про те, що сталось як про «чергову спробу «наїзду» на свободу слова в Україні». І, як мені здається, може й помилково, цю думку поділяє багато колег-журналістів, як в нашій країні, так і за кордоном.
Я абсолютно погоджуюсь зі словами заяви: «Претензії до будь-якого ЗМІ потрібно вирішувати цивілізовано, по-закону …», через відповідні державні структури і суд, як і з вимогою «негайно привести ситуацію навколо телеканалу «Інтер» в законне русло, як і належить у цивілізованій державі». Але я після слів «по-закону», я не випадково поставив три крапки. Адже в тексті заяви після цього слідують слова «і по-європейськи».
«Найбільша небезпека для незалежних медіа, - говориться далі в заяві, - коли під приводом «російського впливу» влада намагається уникнути справедливої критики і публічного контролю». Що ж, можливо, така небезпека існує. Але існує інша небезпека. Я далекий від того, щоб стверджувати, що нинішнє державне керівництво не заслуговує справедливої критики, але нерідко під її виглядом доводилось помічати відверту антиукраїнську пропаганду, що ґрунтується на не менш відвертій брехні і безсоромному перекручуванні фактів. І тому більшу небезпеку для медіа, як і для усього суспільства, бачу саме у вседозволеності, прихованій саме під маскою демократичних, або як зараз модно говорити «європейських» цінностей, до яких відносять і свободу слова.
Свобода взагалі, як і свобода слова зокрема – великий дар Бог, який потрібно цінувати і яким не можна нехтувати. Але, як і все інше, що дане Богом, не можна абсолютизувати. Адже свобода слова є цінністю не сама по собі, а настільки, наскільки вона служить спільному добру. Як і, тим більше, не можна возводити в абсолют, те, що зараз модно називати «європейськими цінностями», тим більше, що деякі з них виявляються фальшивими. Інколи, за певних обставин, варто заради спільного добре поступитися часткою цієї свободи і втриматись від висловлювань або публікацій, які можуть нанести шкоду, навіть якщо вони правдиві, від намагань за будь-яку ціну добитись виконання своїх вимог, навіть якщо вони видаються справедливими.
І вже тим більше, свободою не можна зловживати. Свобода завжди передбачає відповідальність. Без відповідальності свобода стає свавіллям. До-речі, чи не тому влада заслуговує справедливої критики, що хтось на різних її щаблях саме так сприймає свободу, як можливість робити що заманеться? Чи не тому намагається цієї справедливої критики уникнути?
Католицька Церква у своєму вченні виступає проти штучного обмеження свободи людини, наголошуючи на неприпустимості становища, коли «умови економічного, політичного, суспільного та культурного порядку, необхідні для правильного користування свободою, дуже часто не визнаються і порушуються» (Катехізм Католицької Церкви, 1740). Але, в той же час Церква наголошує, що «свобода не дає права все говорити і все робити» (там же). Адже не дарма в законодавстві як України, так і багатьох демократичних країн, передбачена кримінальна відповідальність за пропаганду війни, публічні, тобто за допомогою засобів масової інформації, заклики до порущення недоторканості кордонів і територіальної цілісності країни, пропаганда культу насильства і жорстокості, расової, національної чи релігійної нетерпимості та дискримінації тощо. І чи не бездіяльність влади, яка не вплинула керівництво телеканалу «Інтер» цивілізовано і по-закону, призвела до того, що хтось інший намагався вплинути на нього іншим шляхом і примусити змінити спрямованість його передач, які, на думку тих, хто до цих заходів вдався, загрожують небезпеці нашої країни?
Користуючись нагодою хочу побажати колективу газети нових успіхів у вашій потрібній людям праці і щедрих Божих благодатей.
Ігор Богомолов