Реквієм (філія 2)
Коли близька людина йде у вічність...
Проводи найдорожчої людини у вічність – це сумна, але важлива подія в житті кожного. До неї не готуються заздалегідь, бо що б не казали, смерть завжди приходить несподівано. Навіть якщо близька тобі людина довго хворіє, надія на одужання жевріє до останнього і не дає можливості усвідомити – це все, це кінець. Є, щоправда, поодинокі випадки, коли в ритуальну службу звертаються літні люди, щоб «вже зараз» обговорити свій майбутній похорон. Вони просто не хочуть, щоб потім усе це звалилося на плечі рідних. Але таких небагато. І тому, коли помирає близька людина, шокованим родичам складно зосередитися на важливих моментах, пов’язаних з організацією церемонії поховання. Як відбуватиметься прощання? Які документи слід оформити? Де влаштувати поминки?Про все це слід подбати, але думки зайняті іншим: рідної людини більше немає! До скорботи, як правило, додається почуття провини: не встигли сказати щось важливе, не встигли висловити свої почуття, попрощатися...
Кілька років тому смерть постукала у двері моєї родини і забрала мою улюблену бабусю. В той момент я не уявляла, що церемонію прощання можна було організувати так красиво і спокійно. Не до краси було, коли треба було поїхати, купити, замовити, знайти… Мені не раз доводиться спостерігати за церемонією поховання наших бійців, які загинули в зоні АТО. Пам’ятаю, як була вражена, коли під час прощання з Героєм України Костянтином Могилком працівники ритуальної служби «Реквієм», надягнувши вишукану форму й білі рукавички, стримано і делікатно проводили церемонію. Вже тоді я подумала, що про цих людей, які щодня організовують похорони і заспокоюють рідних, варто було б написати в газеті.
Повернулася до цієї думки нещодавно, коли до редакції газети надійшов лист «Світ не без добрих людей» від Вікторії Козак, яка дякувала центру ритуальних товарів та послуг «Реквієм», зокрема його керівнику Михайлу Паньківу за підтримку і допомогу в організації поховання її батька Ігоря Козака. Я показала Михайлу Івановичу лист і розпитала про справи делікатні.
– Уже багато років колектив центру ритуальних послуг «Реквієм» працює під гаслом: «У нас є все для тих, хто був вам найдорожчим». Будь-яка нестандартна ситуація, характерна для конкретної сім’ї, у якої сталося горе, обов’язково буде вирішена, – переконує Михайло Паньків. – Причому це буде зроблено оперативно, професійно, з урахуванням усіх особливостей конкретної ситуації.
На ринку ритуальних послуг ми працюємо вже дев’ять з половиною років (цього року центр відзначатиме десятиліття). За цей час подоляни усвідомили: звернувшись до нас, вони можуть отримати весь спектр необхідних товарів, послуг, консультацій. Ми оформлюємо всі необхідні документи для здійснення поховання або перевезення тіла покійного у інше місто, навіть за кордон. Словом, забезпечуємо усім від «А» до «Я»
– Чим ви займалися до «Реквієму»? Чому і як потрапили в ритуальний бізнес?
– Після закінчення факультету фізичного виховання і початкової військової підготовки педінституту я був направлений у Вінницький залізничний технікум. Тоді моя зарплата військового керівника складала 7 доларів на місяць. Із дружиною та донькою ми жили в гуртожитку: вдень я викладав, а ночами ходив на будь-які роботи, щоб утримувати сім’ю. Згодом на літні канікули став виїжджати на заробітки в Польщу, Чехію – за три літні місяці я заробляв більше, ніж за весь навчальний рік. Потім почав «переганяти» автомобілі з-за кордону, і це переросло в серйозний бізнес. Усі зароблені гроші, чималі відзначу, я вклав у створення ритуального центру, який здійснив революцію в наданні ритуальних послуг у Вінниці, та й в Україні.
– Що ж стало причиною такого рішучого кроку?
– Коли їздив до Європи, не раз доводилося спостерігати, на якому високому рівні у Франції, Німеччині, Італії відбувається поховання померлих. Усе спокійно, дисципліновано, культурно... Приблизно тоді ж друг попросив мене допомогти організувати похорон свого родича, у Вінниці. Довелося опікуватися всім: від підбору місця, копання ями на кладовищі до біганини за документами, костюмом, рушниками, домовиною, транспортом тощо. Усе це в місті, звичайно, було, але надавали ці послуги різні організації та окремі торгові точки. Після того випадку я збагнув, що ритуальна служба, яка взяла б на себе всі турботи про похорон, дуже потрібна.
– У головній залі вашого центру бачила афроамериканців, які прийшли домовлятися про перевезення загиблого камерунця. «Реквієм» і такі послуги надає?
– Це друзі хлопця, якого вбили на Вишеньці. Тіло впродовж двох тижнів зберігалося в судмедекспертизі, не було дозволу на перевезення. Нині всі документи готові. Тож ми можемо братися за відправлення загиблого на Батьківщину.
Взагалі «Реквієм» провів чимало поховань за кордоном і регулярно отримує такі замовлення. Ми возили небіжчиків у Марокко, Йорданію, Китай, Австрію, Казахстан, Узбекистан, Росію, Італію, Туреччину. Ховали за кордоном і громадян України, і іноземців. Причому в окремих державах, які входять до Євросоюзу, були вражені якістю виконання ритуальних послуг нашими працівниками.
– Як би там не було, але ритуальні послуги – це бізнес, і досить прибутковий. Існує чимало «страшилок» про те, як діє та чи інша ритуальна служба у «боротьбі» за покійника. А як насправді?
– Не приховуватиму, що на ринку ритуальних послуг не все ідеально, чисто і прозоро. Коли ми розпочали свою діяльність, до нас зверталися різні служби й організації з метою налагодити співпрацю: мовляв, ми вам – координати родини померлого, а ви нам – відсотки. Але з людьми, які наживаються на людському горі, не працюю. Чого не можу сказати про інших своїх колег, які протизаконно співпрацюють зі «швидкою допомогою» і самі телефонують родичам покійних, пропонуючи свої послуги. Вони розраховують на те, що люди, які перебувають в шоці від горя, не зможуть адекватно оцінити ситуацію і відразу погодяться на будь-які ціни та умови.
А буває й гірше: людина ще жива, «швидка» ще не приїхала, а похоронна служба вже на порозі: «Де у вас тут небіжчик?» Уявляєте ситуацію? Складається таке враження, що агент ритуальної служби щодня сидів під вікнами і чекав, коли у чиюсь родину прийде горе.
Бувають і інші випадки, коли замовляють нашу службу, а приїздять представники іншої, а представляються агентами «Реквієму». Якщо їх запитують, хто викликав, вони дивляться по квартирі, кого більше – жінок чи чоловіків, – якщо більше останніх, то кажуть, що телефонував якийсь чоловік. У випадку, коли в хаті одна людина, то згадують про сусідів. Ошукані згодом усе одно зрозуміють, що на їхньому горі нажилися. Яка може бути репутація у таких фірм? А те, що це грубе порушення закону, зокрема норм про конфіденційність інформації про померлого, годі й казати.
«Реквієм» працює за принципом «сарафанного радіо»: скористався послугами – все сподобалося (помірні ціни, якість, порядність), розповів другові, в якого горе сталося, а той уже звертається до нас.
– Справді, люди, які раптово втрачають найдорожчих і найрідніших, почуваються безпорадними. Вони не знають, що слід робити, куди звертатися. Як діяти в такій ситуації?
– На сайті «Реквієму» (www.rekviem.vn.ua) є докладна інструкція, що робити. Оформляти документи може родич, сусід або фірма, яка взялася поховати. Коли нас викликають (за номером 61-69-58 або 067-430-12-27067-430-12-27, наш менеджер, прибувши на місце, показує своє посвідчення, погоджує договір на поховання (можна навіть в усній формі). Потім бере паспорт покійного, паспорт родича або свій і займається оформленням документів. Паралельно займається організацією прощання і поховання.
Родичі можуть тримати тіло померлого вдома або в нас у центрі. В «Реквіємі» обладнана спеціальна ванна кімната, в якій ми миємо, голимо, причісуємо, одягаємо покійного. Якщо треба, робимо бальзамування.
Крім того, у нас є спеціалізовані камери для тривалого зберігання тіл ( в одній – до тижня, в іншій – навіть понад місяць). Часто люди хочуть зекономити на цьому: мовляв, щоб небіжчик ще раз переночував удома. А потім о 2–3ій годині ночі не витримують і просять: «Заберіть!»
До кожного похорону підходимо індивідуально, бо сім’я від сім’ї відрізняється. Але ніколи не відмовляємо.
Колись мій батько, який виховав трьох синів, щоразу наголошував нам, малим: «Якщо вас хтось про щось попросить і ви можете допомогти, то в жодному разі не відмовляйте». За цим батьківським правилом я й живу.
– У чому секрет вашого успіху?
– Все просто. Хочеш щось зробити путяще, стань і зроби це сам. Я працюю вдень і вночі. Нервуєш, співпереживаєш горю, але Господь дає силу і енергію, а це означає, що я можу служити людям і надалі. Від своєї нелегкої роботи отримую задоволення. Не від того, що в людей горе, а від того, що я допомагаю їм у найважчі хвилини.
Немає на світі нічого приємнішого, ніж людська вдячність. Ви сьогодні прийшли до мене з подякою-листом – найвища оцінка моєї роботи. Гроші дають можливість жити безбідно, але задоволення не приносять, а щира вдячність – це найбільша винагорода за мою діяльність.
Розкрию вам секрет: той, хто розпочинаючи справу, прагне в першу чергу розбагатіти, ніколи цього не досягне. Треба спочатку ставити перед собою шляхетну іншу мету. Яку? Допомагати людям.